Добрий корінь важить більше, ніж обіцяє його вигляд, а шкірка на ньому гладка, трохи лискуча, кольору світлого пергаменту. Коли шкірка зморщена й збирається під нігтем, корінь підсох: соку в ньому вже немає, лишилися волокна. Відломіть невеликий паросток: добрий злам вологий, світло-жовтий і чутно хрустить. Сіруватий зріз означає, що корінь довго чекав покупця.
Молоде коріння з тонкою рожевуватою шкіркою і майже без волокон з’являється навесні. Пече воно слабше, зате лимонний дух у нього яскравіший, а шкірку з нього взагалі не знімають. Дозріле кореневище в товстій корковій шкірці гостріше й рівніше поводиться в тихому доведенні.
Шкірку ми не знімаємо: найдушистіший прошарок лежить просто під нею. Зачищаємо лише пом’яті місця, і то ребром чайної ложки — воно зішкрібає тонкий шар, не чіпаючи нічого потрібного.
Строк зберігання залежить від того, як швидко корінь витрачається. Два-три тижні корінь вистоїть у паперовому кулику, покладеному в овочеву шухляду: папір забирає конденсат, і цвіль не заводиться. У плівці воно псується за тиждень. Потрібно надовше — кладіть у морозильник цілим і зі шкіркою. Мерзлий корінь легко береться на дрібну тертку просто з морозильника: не вислизає й не тягне за собою волокон.
Сухий мелений імбир у нашому зшитку — самостійна позиція, а не заміна свіжому кореню. Дух у нього теплий і землистий, цитрусового верху майже немає, пекучість коротка, а помел завжди пил: у гарячу воду він іде тільки на останній хвилині.